Веди з "Рігведи"

ВЕДИ З «РІГВЕДИ»

ГІМНИ ДО РАННЬОЇ ЗОРІ  

II

Світло лагідне займається, промінням красить всю землю.

Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі

І одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали;

Ти ж сповістила, що час нам повстати, життям утішатись,

Час нам приносити жертви і дбати про власний достаток.

Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба

І до живих завітала. О дочко небес, ти з’явилась!

Ти, молодая, серпанком блискучим укрита!

Скарбів наземних усіх ти цариця! Ідеш ти

Вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша

Зір всіх прийдешних, зір вічних. Іди веселити живучих

І оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?

Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.

Сяє зоря, в свою чергу, сіяє для нашого щастя.

Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,

Бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,

Згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.

В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні

Щедро нам світить і потім блищатиме ясно.

Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.

Повідь огнисту зоря розливає в долинах небесних.

Темряву чорну жене промениста богиня.

В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде

Світ весь будити зоря. Вставайте! Бо знову з’явився

Нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,

День наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!

Мати богів! Ясне око землі! Вістовнице поданків!

Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші поданки!

Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!

 

ГІМНИ АГНІ

і

Батько всієї родини приносить поданки.

Агні швидко біжить по всім вітті кострища.

Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на початку,

В час, як дві матері його на світ породили.

Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті.

Шириться, ститься, кинувсь на вітки найвищі,

Швидше, все швидше... он кинувсь на нижчиї знову.

Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!

Вітром розмаяний, в’ється, тріщить, гоготить і вирує,

Ділить свій пломінь, і палить, і сорні сліди полишає.

Мчить, наче повіз, червоним пломінням вже неба сягає.

Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи,

Що поспішають сховатись від сонця упалів.

Вчуй нас, ти, боже поданків! Ти маєш прекраснеє світло,

Коней прудких, пишний повіз ти маєш!

Мудрий, щасливий ти, Агні! О,

зглянься на наші благання!

О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!

II

Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду,

Ми його хвалимо в гімнах, поданки даємо,

Він же на світі держить все створіння й

 богів усіх вічних.

Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя,

Любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!

Полум’ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.

От, роз’ярившися, дерево їсть він і жевріє-сяє.

Наче вода, він біжить і гуде, наче повоз.

Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,

Що усміхається ясно до нас із-за хмари.

Він по землі розстеляється, й землю він палить,

Він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.

Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає рослини!..

Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,

Дай нам хорошу сім’ю і великі достатки!

 

 

ГІМН ПРО ПЕРЕМОГУ  ІНДРИ НАД  АГІ

Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав

Індра-стрілець

Переміг він Агі, розділив усі хвилі,

Визволив він з гір небесних потоки... І ринули води...

Як до обори корови біжать, так летять вони в море...

Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари

Тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям!

Перед тобою твій ворог зника... Індра вдарив на Врітру

То ж найхмарніший був ворог.

Потужним смертельним перуном

Він йому тіло розбив. Мов підтяте сокирою древо,

Долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він,

Водами вкритий, а там тії води утішили серце,

Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах,

Отже, Агі подоланого давлять вони і стискають.

Кидають вітри турботні, буйні тіло Врітри, і води

Топлять його, він тепер така річ, що і назви нема їй!..

Сон, вічний сон покрива тепер ворога Індри!..

 

ГІМН ДО СОНЦЯ  

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,

Коні блискучі несуть його. І перед сонцем,

Оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.

Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.

Сурія  прудкий їздець! Ти нам світло приносиш,

Сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,

Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш

Землю і люди, а небо й повітря ти нам заливаєш.

Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.

Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!

Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.

Їде твій повіз, сім коней упряг у ярма окремі.

Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,

Падаєм ниць: ти найвищий з

 богів! Ти Найкращеє світло!

О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,

Тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.

Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,

А жовтяницю на жовтії квіти я кину.

Син Адіти  встав потужний, — він ворога мого поборе!

Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.

Переклала Леся Українка


Остання зміна: п'ятниця, 22 липень 2016, 19:12